Волонтери – хто вони?

Волонтер (від лат. „voluntarius” – воля, бажання, від англ. „voluntary” – добровільний, доброволець, йти добровільно) – це особа, яка за власним бажанням допомагає іншим.

Існує чимало визначень: добровільні помічники; люди, які надають безкоштовну допомогу; люди, які працюють безкоштовно; люди, які переходять у розпорядження суспільства й сприяють розв'язанню місцевих проблем; люди, які допомагають «будувати храм»; такі ж люди, як й інші, але трохи кращі.

Досвід волонтерства показує, що людина при включенні в групу добровольців, зазвичай, має власну мотивацію, суть якої можна виразити через п'ять основних потреб: мати, бути, робити, любити, рости. І якщо ці потреби будуть задоволені, то Ви відбулися як волонтер.

Волонтер лише тоді зможе бути волонтером, коли він спроможний відчувати означені потреби інших людей. У такому випадку потреби однієї людини можуть посилюватися потребами іншої, що в результаті дасть змогу досягти бажаних результатів.

У Загальній декларації про волонтерську діяльність, останній варіант якої був прийнятий на XVI Всесвітній конференції добровольців у 2001 році в Амстердамі (Нідерланди), визначено такі принципи діяльності добровольців:

 -поважання гідності і культури всіх людей;

 -надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано в дусі партнерства і братерства;

 -визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх колективному забезпеченню;

 -перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.

Особливість волонтерського руху в Україні полягає в тому, що найбільш чисельною групою волонтерів, які працюють у соціальній сфері, є учнівська та студентська молодь, а діяльність, яку вони здійснюють, має, переважно, соціально-педагогічний характер.

Волонтерська робота молодіжних груп спрямована, як правило, на найболючіші проблеми, що існують в українському суспільстві. Типові види діяльності волонтерів у соціальній сфері – це догляд за хворими, людьми похилого віку та інвалідами на дому й у спеціалізованих установах, догляд за вмираючими у хоспісах, робота з ув'язненими у в'язницях, колоніях і допомога їм після виходу з ув'язнення, робота з дітьми і молоддю у дитячих садках, школах, групах вільного часу, молодіжних клубах, допомога представникам етнічних меншин через консультування і відповідний супровід, допомога бездомним і безпритульним, збір коштів тощо.

Волонтерська робота допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя.. Допомагаючи іншим, люди стають упевненими у своїх силах, здібностях, опановують нові навички та встановлюють нові соціальні зв'язки. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе та привнести у своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне й насичене життя.

За часів незалежності України державою видано низку нормативно-законодавчих актів щодо підтримки та розвитку волонтерського руху, зокрема у Законах України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (від 21.06.2001, № 2558-III), „Про соціальні послуги” (вiд 19.06.2003, № 966-IV), добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна. 10 грудня 2003 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” (від 10.12.2003, № 1895).

23 квітня 2003 року Кабінетом Міністрів України було видано Розпорядження „Про утворення Координаційної ради з питань розвитку та підтримки волонтерського руху” (23.04.2003 р., № 225).

Отже, сьогодні в кожній області, кожному місті та майже кожному селищі нашої держави є хоча б одна група волонтерів, що свідчить про визнання українським суспільством значущості волонтерської діяльності та повернення до християнських цінностей милосердя та благодійності. Це ще раз засвідчує те, що милосердя та благодійність залишаються незмінними атрибутами життя людини в сучасних соціокультурних умовах.

 «Розмовляй зі мною так, ніби мені 5 років».

«Говори голосно, я погано чую».

«Кажи, що я нічого не вмію».

«Жалій мене».

Східне прислів'я говорить: «Чому людина людина? Спитайте в неї самої. Чому людина людина? Спитайте в її батьків. Чому людина людина? Спитайте в суспільства, в якому вона живе».

Цей трикутник можна вважати ілюстрацією даного прислів'я.

Він відображає потреби людини на індивідуальному, сімейному та суспільному рівнях.

Якщо, за певних причин, ці основні потреби особистості не задовольняються, то це призводить до виникнення різноманітних проблем.

Тому в процесі соціальної роботи з людьми з обмеженими функціональними можливостями при вирішенні їх проблем доцільно з'ясувати, які саме потреби особистості не задовольняються, що є причиною цього.

Жан Ваньє є засновником «Арки» - міжнародної федерації, що поєднує більше 130 громад, які опікуються людьми з розумовими проблемами.

Ваньє, якому виповнилося 80 років, на своєму веб-сайті відповідає на питання: «Що ви відчуваєте на цьому етапі вашого життя?» Ось що він пише: «Моя надія і моя молитва - про те, щоб, коли настане момент слабкості, я зміг прийняти це і радіти тому, що мені дано». «Життя людини починається в слабкості, крихкості і закінчується тим самим. Протягом всього нашого життя ми прагнемо безпеки і залежимо від ласки». «Це - наша основна вразливість. Вона присутня у сьогоденні і майбутньому, близькому або далекому. Як можна прийти до самої великої любові, не став жертвою власної боязні?  Любити означає бути вразливими».