Доброго дня шановна редакціє !

Написати Вам цей лист спонукала неординарна подія у моєму житті , та давайте про  все спочатку.

Я, звичайна медична сестра , Літвін Ніна Іванівна, 1927 року народження , що пройшла шляхами війни , як то кажуть в народі «бачила смаленого вовка» . На момент окупації закінчила 7 класів , і її страхіття довелося відчути на собі . На власні очі бачила знущання фашистів над людьми, бачила як колонами вели людей на розстріли  .  Коли фашисти залишили Київ , одразу  пішла працювати у військовий госпіталь звичайною санітаркою. Там , в госпіталі , полюбила медицину і більш з нею ніколи не розлучалася . Після  війни закінчила Київський медичний технікум  і вже дипломованою медичною сестрою за направленням почала працювати в місті Хмільник, потім в Ізяславі та зрештою попала в м.Рівне де пропрацювала аж до виходу на пенсію . За час роботи доля звела мене з такими корифеями як Євгеній Боровий , Борис Квашенко та іншими лікарями, що внесли значну лепту в становлення медицини Рівненщини. За п’ятнадцять років  роботи на посаді операційно медичної сестри , разом з лікарями хірургами обласної лікарні поставила не одну сотню людей на ноги . Неодноразово нагороджувалася грамотами , відзнаками. Маю чотири медалі , в тому числі «Ветеран праці», «Захисник вітчизни». Але матінка Природа не дивиться на заслуги перед Батьківщиною, і вносить в наше життя свої корективи . За станом здоров’я та сімейними обставинами я свідомо прийшла лікуватися у відділення паліативної медицини (хоспіс) ВНКЗ «Дубенський медичний коледж». Буде неправдою, коли скажу , що йшла у заклад без страху і що не пожалкую що переступила його поріг. Тож повертаємося до початку мого листа, оце і є та подія яка сталася в моєму житті. Але тепер , я впевнено можу сказати , що мій вибір закладу був правильний .  За час перебування , а це не багато не мало , а понад 200 днів , в мене жодного разу не виникло бажання залишити заклад. Чуйність персоналу  та його професійність просто зачаровують .  Я спостерігаю за їхньою роботою ніби з сторони та водночас  й з середини. Це ніби великий симфонічний оркестр.  Мені , медику досконально знайома робота медиків, тож  зауважу , що робота в хоспіс не йде в порівняння ні з чим . Тут працюють самовіддані люди, праця яких дає нам , немічним, надію на одужання , віру в життя .  Хочу подякувати всім медичним сестрам , няням,  лікарям М.Мельнику, А.Конику, О.Нечипорук за  їхню щоденну невтомну працю за їхні чуйні серця та невтомні руки.          Був би гріх, якби я не подякувала працівникам харчоблоку  за смачну та різноманітну  їжу, яка нічим не відрізняється від домашньої . А насамкінець хочу сказати велике спасибі завідувачу відділенням Миколі Кружайлу  за його  професіоналізм, за людяність , за батьківську турботу про кожного хворого відділення . Після спілкування  з цією людиною , кудись далеко відходять проблеми, хочеться жити й радіти життю , що наміряв нам Всевишній. Ми, хворі , бачимо як Микола Миколайович  разом з директором коледжу Надією Венгрин щодня проводять величезну роботу для поліпшення нам умов перебування, створюють домашній затишок та роблять все аби ми відчули себе людьми. Нехай Господь дасть вам здоров’я та всіляких гараздів .

З любов’ю , пацієнтка хоспісу Ніна Літвін .