В селі жив дуже бідний старий, але навіть королі заздрили йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Королі пропонували йому небачену ціну за коня, але старий завжди відповідав:

— Цей кінь — не кінь для мене. Він особистість. А як можна продати особистість, товариша?

Старий бідував, але не продавав коня. І ось одного разу коня не стало в стійлі. Зібрались всі люди села та казали: — Ти старий дурень! Ми знали, що колись кінь щезне, було б краще продати його. Яке лихо...

— Не заходьте занадто далеко в судженнях, кажучи так. Просто кажіть, що коня не має на місці, — казав старий — Такий факт! Все інше - судження.

Що це є, нещастя чи благословення, я не знаю, це тільки фрагмент. Хто знає,що має статись?

Люди сміялись з старого. Вони завжди знали, що він трохи дивакуватий. Але через дві неділі, вночі, кінь повернувся. Його не вкрали, він просто утік на волю. Та це ще не все, він привів з собою дюжину коней. Люди знову зібрались і казали:

— Старий був правий. Це не лихо. Тепер зрозуміло, що це було благословення.

— Знову ви заходите далеко в судженнях. Просто кажіть, що кінь повернувся. Хто знає, благословення це чи навпаки? — спокійно відповідав старий. — Це тільки фрагмент. Ви прочитали одне слово з виразу. Як ви можете оцінити цілу книгу?

На цей раз люди багато не говорили, але в середині себе вирішили, що він не правий: дванадцять чудових коней!

В старого був єдиний син, котрий почав привчати коней до сідла. За тиждень він упав з коня та зламав обидві ноги. Люди зібрались знову, і знову судили:

— Ти довів свою правоту! Яке лихо. Твій єдиний син — каліка, а ти на старість залишився без опори. Тепер ти ще бідніший, ніж був.

— Ви одержимі судженнями. Не заходьте так далеко. Скажіть тільки, що син зламав ноги. Ніхто не знає нещастя це чи благословення. Життя приходить шматочками, а більшого нам не дано.

Так сталось, що через декілька тижнів розпочалась війна, і всі юнаки села пішли до армії. Залишився тільки син старого тому, що він був каліка. Все село плакало, бо це була вирішальна битва, і всі знали, що більшість молодих людей не повернеться. Вони прийшли до старого та казали:

— Ти був правий, тепер беззаперечно зрозуміло, що це було благословення. Що ж, твій син каліка, але зате він з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову мовив:

— Ви продовжуєте жити судженням. Ніхто цього не знає! Просто кажіть, що ваші сини придатні йти до війська, а мій син — ні. 

Тільки Бог, Абсолют, знає: нещастя це чи благословення...



Назад до "Притчі"


На головну