Жирна печінка: хто винен і що робити?

Досить часто у пацієнта, який одержав направлення на УЗД з приводу якогось захворю­вання, при обстеженні вияв­ляють незначне збільшення печінки та її дифузне ущіль­нення. Зазвичай, лікарі роз­цінюють цей стан як жировий гепатоз, або жирна печінка.

Причини розвитку ожиріння печінки

           Вони численні та різноманітні. Це випливає з того, що печінка одночасно бере участь у сотнях фізіологічних процесів, тісно співпрацює з безліччю органів і однаковою мірою зазнає впливу шкідливих факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Втім, жировий гепатоз, як і більшість захворювань печінки, підступний тим, що часто себе ніяк до певного часу не появляє. Проте слід завжди пам’ятати , що печінка – дуже надійний, мовчазний і терплячий орган, який найчастіше сповіщає про свої страждання тільки тоді, коли резервів для відновлення більше немає.

           Поняттям «жирна печінка» позначають патологічний стан, який у медичних діагнозах може звучати по-різному. Зазвичай, використовуються три терміни: жирова дистрофія печінки, жировий гепатоз, стеатоз печінки. Всі ці назви описують той самий стан, який характеризується надлишковим відкладанням жиру (ліпідів) у клітинах печінки - гепатоцитах.

       Певну кількість жиру в печінці мають усі, це стратегічний запас

енергії, у тому числі для роботи самих клітин печінки, але надлишок цього жиру може призвести до досить тяжких наслідків. Якщо в нормі в клітинах печінки вміст ліпідів близько 5%, то при жировій інфільтрації він може сягати понад 50% маси печінки.

Однак варто зазначити, що жирова дистрофія печінки - стан зворотній . Якщо причини захворювання усунуто, то можна або повістю відновити нормальну структуру печінки, або зберегти ту стадію розвитку  патологічного процесу, коли печінка ще здатна повноцінно виконувати свої функції.

«Дякую, печінко, що мені можна ще жити»

           Зазвичай, печінка може дуже довго працювати в умовах підвищеного навантаження, тому що її клітини – гепатоцити - мають здатність до оновлення, але навіть їхні регенеративні можливості далеко не безмежні, поступово печінка починає давати збої. Захисна функція печінки - останній блокпост, що перепиняє шлях цілій армії шкідливих факторів не тільки з продуктів харчування, а й зовнішнього середовища проживання сучасної людини. Та природа не могла передбачити того колосального токсичного навантаження , що випадає на долю печінки в наші дні. Клітинам печінки все важче справлятися з ним. У боротьбі за виживання печінка накопичує жир. Тому зараз і відзначається різке збільшення числа хворих на захворювання печінки. Перефразовуючи слова відомої пісні , можна сказати : «Дякую, серце, що вмієш так любити, дякую, печінко, що мені можна ще жити».

Перебіг захворювання

          У перебігу жирової хвороби пе­чінки розрізняють два принципово різних етапи. Перший етап — жи­ровий гепатоз, коли жир акумулю­ється в печінці, але функція печін­кових клітин суттєво не порушена. Якщо людина не хворіє на супутні захворювання, то можливий до­броякісний перебіг жирової хворо­би печінки, тобто сама собою вона, звичайно, не мине, але може при­наймні довго триматись на одному рівні, А якщо вдається усунути при­чини, що спровокували цей стан, то через декілька тижнів надлишкова кількість жиру з печінки зникає.

           При несприятливому збігу обста­вин в гепатоцитах, переповнених жиром, виникає запалення, розвивається другий етап захво­рювання — жировий ге­патоз — стеатогепатит. Це більш виражена і небез­печна стадія. Уражені клі­тини гинуть і заміщають­ся сполучною тканиною. Сполучна тканина лише заповнює звільнене місце, але не може виконувати жодних функцій печінко­вих клітин. Результатом стеатогепатиту можуть стати цироз і рак печінки. Жирову хворобу печінки в основному виявляють при спостереженні збільшення розмірів печінки та зміни іі щільності під час проведення УЗД (перша стадія — стеатоз) або при виявленні зміни печінкових показників (друга стадія-стеатогепатит ). Більшість пацієнтів, включаючи також хворих на стеатогепатит, не мають симптомів.

           Накопичення жиру в гепатоци­тах не відбувається «раптово». Цей процес триває досить довго. Зазви­чай при тривалому жировому або токсичному навантаженні на печін­ку жировий гепатоз формується до 40-45 років.

            Сама можливість виникнен­ня жирової дистрофії печінки пов'язана з тим, що печінка віді­грає провідну роль в обміні жирів. Ліпіди надходять в гепатоцити з кишечнику та жирової тканини черевної порожнини. Їх також може бути синтезовано у самих клітинах печінки. Але печінка не слугує про­стим депо для жиру. Гепатоцити за­хоплюють жири з крові та включа­ють їх до свого обміну. У печінкових клітинах відбувається інтенсивне розщеплення жиру, синтезуються та окислюються вищі жирні кисло­ти, утворюється холестерин.

             У нормі жирні кислоти формують енергетичний потенціал печінки, забезпечуючи тим самим її функці­онування. При порушенні співвід­ношення між кількістю жиру, що проникає до печінкової клітини, і здатністю клітин до її утилізації розвивається жирова дистрофія печінки. Збільшене надходження ліпідів до печінки внаслідок різних причин, у тому числі і внаслідок погрішностей у харчуванні, при­зводить до осідання дрібних кра­пельок у клітинах печінки, що як очисні фільтри пропускають через себе всю кров, яка відтікає зі шлун­ка та кишечнику. Спочатку гепато­цити в змозі активно переробля­ти та виводити жир. Однак згодом вони перестають справлятися із своєю функцією. Замість того, щоб нормально працювати, вони "тов­стішають", набираючи ліпіди. Кра­плі жиру поступово розтягують печінкову клітину, руйнуючи її вну­трішні структури. Нарешті мембра­на клітини не витримує і лопає, гепатоцит гине. Тобто при жировій дистрофії печінки порушуються не лише механізми роботи клітин, а й руйнуються самі клітини.

         А крапля жиру, звільнившись від оболонки, що її стримувала, зливається з іншими подібними краплями, утворюючи великі жирові включення, вони здавлюють жовчні ходи та кровоносні судини. Це порушує не тільки видалення перероблених продуктів із печінкових клітин, що поки функціонують, а навіть кровопостачання, надходження до них кисню.

        Надлишковий жир, накопичений печінковими клітинами під впливом різноманітних факторів, на­приклад вживання алкоголю, ліків, надлишкової кількості нітратів у їжі, впливу екологічних токсичних факторів, може окислитися з утво­ренням високоактивних з'єднань,

що додатково ушкоджують гепатоцит. Тоді настає друга стадія захворювання - гепатит, тобто, запалення печінки. Прогресування запалення веде до загибелі гепатоцитів , заміщення їх "порожньою та нікчемною" сполучною ткани­ною, а в підсумку — до цирозу печінки та розвитку печінкової недо­статності.

У кого найчастіше виникає ожиріння печінки

         Жирову дистрофію печінки можна зустріти у всіх вікових групах, але її частота зростає з віком (після 45 років).  У жінок основна причина цього захворювання - надлишкова маса тіла. У пацієнтів, які хворіють на ожиріння, печінка хвора на те ж саме ожиріння. Статистика свідчить: у 70% людей з підвищеною масою тіла розвивається жирова дистрофія печінки, у 20% - стеатогепатит (ожиріння печінки із запальною реакцією по типу гепатиту) і у  2% - цироз печінки. Найнебезпечнішим є, так званий, абдомінальний тип ожиріння, коли жир переважно відкладається в ділянці живота. Простим маркером абдомінального типу ожиріння є збільшення об'єму талії в чоловіків понад 102 см, у жінок понад 88 см. Але жирові надлишки в печінці можуть бути і в худих людей при незбалансова­ному харчуванні (наприклад, при зменшенні білка в раціоні), над­мірному захопленні обмежуваль­ними дієтами, при різкому схуд­ненні. Річ у тім, що за нормальних умов жири в печінці використо­вуються, насамперед, як джерело енергії та будматеріалів для синтезу найважливіших для організму речовин (холестерину, гормонів, ферментів ). Не одержать печінкові клітини жирних кислот  і суттєво порушиться безліч важливих функцій організму. От чому коли людина голодує, печінка немовби береться енергійно запасати ліпі­ди на чорний день.

             Ще однією причиною розвитку жирового гепатозу є алкоголь.  Не випадково жировий гепатоз чатує на людей забезпечених набагато частіше, ніж на менш заможних, які не бавляться делікатесами.

            Помірно виражений жировий гепатоз супроводжує багато захворювань, надлишкове відкла­дення жиру в печінкових клітинах відзначають практично у всіх хворих на цукровий діабет ІІ типу; підвищення холестерину, тригліцеридів у крові також є індикатором порушення жирового обміну в печінкових клітинах. Хронічні вірусні гепатити, особливо гепатит С , практично завжди супроводжує жирова дистрофія печінки. Приблизно третина хворих на хронічний панкреатит як супутню хворобу мають жировий гепатоз.

           Іноді жирова хвороба розвива­ється під впливом токсичних хімічних речовин незалежно від шляху їхнього проникнення в організм з їжею, водою або повітрям. Головні фактори ризику ушкодження печінки: продукти побутової хімії, пестициди в овочах, викиди промислових підприємств, але все-таки  найчастіше захворювання печінки виникають у результаті нера­ціонального приймання ліків. Ба­гато людей, замість того щоб звернутись до лікаря, біжать до аптеки, починають ковтати ліки жменями на свій страх та ризик у надії, що бо­дай щось із них допоможе. Тим ча­сом, звичайні ліки на зразок вітаміну А, парацетамолу, аспірину, антибіотиків, протизапальних засо­бів, протизаплідних таблеток і на­віть невинного чаю з мелісою при нераціональному вживанні можуть стати причиною розвитку жирової печінки. Завжди треба пам'ятати: "Певні ліки не безпечніші від хво­роб" (Сенека).

Жодне тіло не може бути настільки міцним, щоб вино не могло перемогти його

              До гепатозу також може призвес­ти киснева недостатність при за­хворюваннях легенів, бронхів, серцево-судинної системи. Наявна в останні роки тенденція до "омоло­дження" жирової хвороби печінки переважно пов'язана з вживанням підлітками алкоголю, наркотич­них речовин (кокаїн, опіати, екстазі, кофеїн) та енергетичних напоїв. У розвитку жирового гепатозу не виключена також генетична спад­ковість. Стосовно алкоголю - він є   найпоширенішою причиною «жирної печінки». У двох із трьох випадків дистрофічного ожиріння печінки причиною є алкоголь. Це навіть стало підставою для поділу жирової печінки на дві великі групи: алкогольна та неалкогольна. Річ у тім, що весь цикл хімічних перетворень алкоголю здійснюються за участю ферментів печінки, але продукти розпаду алкоголю , утворені при його окисленні, ушкоджують оболонку печінкових клітин і порушують функцію ферментів, що беруть участь у транспорті та окисленні жирів. Це веде до порушення нормального жирового обміну та  до накопичення їх у клітині.

            Не випадково «жирна» печінка стала частим діагнозом політиків, бізнесменів, офісних менеджерів. Вони не «зловживають» алкоголем, просто для них чарочка гарного коньяку – або неодмінний атрибут фуршетів і презентацій, або засіб для зняття стресів після робочого дня, а інколи навіть під час. Коли виявляються патологічні зміни в печінці, то пацієнти бувають дуже здивовані. Вони ж не вважають себе «питущими». У жінок алкогольна жирова дистрофія печінки розвивається при вживанні меншої кількості алкоголю за коротший період, і захворювання перебігає важче, ніжу чоловіків. Треба  твердо знати, що безпечних доз алкоголю не існує ні для кого, «Жодне тіло не може бути настільки міцним, щоб воно не могло перемогти його» (Плутарх). Навіть якщо ви не п’янієте від великих доз і зберігаєте працездатність, не страждаєте від похмілля – це не означає нічого, крім того, що ваша печінка досі гідно приймає на себе всю цю навалу , поступово виснажуючись та вимотуючись.

             Відома приказка « Біда не приходить одна» у випадку цієї хвороби цілком доречна. На людину з «жировою печінкою» чекають найрізноманітніші хвороби, насамперед, жировий гепатоз є потенційною причиною розвитку гепатиту, цирозу, раку печінки. Багато фахівців впевнені , що для пацієнтів із стеатогепатитом небезпека розвитку цирозу печінки приблизно така, як і у хворих на вірусний гепатит С.

              Жировий гепатоз збільшує ризик розвитку і ускладненого перебігу цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби сер­ця. Нерідко при стеатозі печінки спостерігають порушення жовчно - видільної ­системи, що реалізується розвитком хронічного холецис­титу, дискінезії жовчного міхура, жовчнокам'яної хвороби. Надмір­не накопичення жиру в печінці супроводжується відкладанням жиру також у підшлунковій залозі з порушенням її травної функції. Зна­чно виражена жирова дистрофія печінки знижує стійкість хворих до інфекція оперативних втручань, наркозу.

           Підступність жирового гепатозу в тому, що зазвичай він ніяк себе не проявляє. Річ у тім, що печінка сама собою не болить, в ній немає не­рвових закінчень. Печінка "терпить і мовчить" навіть коли руйнується і завдає підступного удару з-за рогу. Коли з'являються симптоми захворювання печінки, буває занадто пізно. Про неї цілком доречно ска­зати: "Прекрасна, мов ангел небес­ний, мов демон підступна і зла".

Діагностика

Діагностика жирового гепатозу і його ускладнень є комплексною. Спочатку пацієнта має оглянути гастроентеролог, лише після цього настає етап лабораторних і інструментальних методів, УЗД дозволяє виявити непрямі ознаки відкладення  жиру в печінці, точно оцінити її розміри, а іноді виявити зміни, характерні для цирозу , біохімічний аналіз крові дає цінну діагностичну інформацію про наявність і характер запалення печінкових клітин, порушення  обміну жовчі та функціональні резерви  печінки . Обов’язковим є дослідження на наявність вірусів гепатиту: це обумовлено як тим, що вірусні гепатити є найчастішою в світі причиною ураження печінки, так і тим, що, зокрема, вірус гепатиту С може порушувати обмін жиру в печінці. Додаткове обстеження , що  включає визначення імунологічних параметрів, комп’ютерну томографію і біопсію печінки,призначають за наявності особливих показників.

Профілактика

              Профілактику захворювання жирового  гепатозу можна поділити на первинну (запобігання розвитку захворювання), вторинну (запобігання прогресуванню захворювання) і третинну (зниження ризику розвитку тяжких ускладнень).

              Первинна профілактика жирового гепатозу — це на перший погляд може здати­ся банальним, але потрібно лише вести здоровий спосіб життя. Якщо людина розуміє, що чарочка горілки, конья­ку або пляшка пива у вихідні дні стали для неї невід'ємним атрибутом життя, якщо вона знає, що має надлишковий запас жиру на талії, якщо вживає багато лікарських препаратів, то вона вже сама може побачити себе в групі ризику і звернутись до лі­каря. Щодо профілактики розвитку більш серйозних порушень :  гепатиту, ци­розу, слід вести мову про обов'язкове спостереження в лікаря-фахівця.

Як лікувати жирну печінку

          Насамперед слід або ви­ключити, або максималь­но зменшити дію фактора, що призвів до відкладення жиру в печінці. Головним у лікуванні жирового гепатозу є виключення із лав прово­каторів хвороби вас самих.

Дієта при жировій дистро­фії печінки - спеціальної дієти не існує. Найсерйозніший ворог печінки - переїдання. Як то кажуть: «Тіло – вантаж, який несеш усе життя , і чим важчий , тим коротша подорож» (Леббок)

Що робити, якщо поставлено діагноз жировий гепатоз - берегти печінку від токсинів, насамперед від алкоголю. Знизити вагу, якщо ви маєте підвищену , причому робити це поступово - худнути приблизно на 400-500 грамів на тиждень. Слід пам’ятати , що різка втрата ваги може призвести до погіршення перебігу хвороби внаслідок прискореної мобілізації жиру з депо та відкладення його в печінці. Їсти здорову їжу, багату на рослинну клітковину. Природні харчові волокна корисні всім, а хворим на жировий гепатоз - подвійно. Крім того, волокна знижують рівень холестерину та жиру в крові (якщо дотримуватися низько жирової дієти), а також їжу роблять більш об’ємною, створюючи відчуття ситості.

            Не забуваючи, що унікальною здатністю печінки є її висока здатність до відновлення. Дайте печінці шанс позбутися надлишку жиру. Складність вибору лікарського препарату для захисту печінки полягає в тому, що вона дуже чутлива до лікарських впливів. Щоб захищати її, необхідно знайти такий препарат, який би сам по собі не ушкоджував печінкові клітини, а навпаки, знешкоджував і виводив з організму різні токсини, полегшуючи таким чином роботу печінки.

            Стан печінки багато в чому залежить від вашого до неї ставлення. Необхідно, щоб кожен сам свідомо ставився до свого здоров'я, вибирав з позиції здоровою глузду харчування, не випробову­вав міцність печінки до ал­коголю, не вважав надлиш­кові відкладення жиру на талії простим косметичним дефектом, поважав працю лікарів і виконував їхні ре­комендації. Китайська  мудрість говорить: «Мудрець лікує не тих, хто хворий, а лише тих, хто перебуває у доброму здоров'ї». Лікуван­ня ж хворих подібне до по­ведінки людини, яка чекає виникнення спраги, для того щоб розпочати рити коло­дязь.

Підготувала Марія ФІВЧУК,

лікар-гастроентеролог КЗ «РОКЛ»

Медичний вісник №11 від 22 березня 2016 року